Инквизиторы осени

Натали Кофе

Мешковина готова для мокрого золота,
чей-то взгляд равнодушен, а чей-то хитер.
На осколки-мгновения небо расколото.
Инквизиторы осени разжигают костер.

Что им слезы дождя, что им души воздетые
в мемуарах о солнце, о щедром тепле... 
Зря роняет монеты березка раздетая-
едкий дым инквизиций ползет по земле...


*****
Мішковина готова для мокрого золота,
погляд-або байдужий, а може, агонія...
На осколки-миттєвості небо розколоте,
інквізитори осені розкладають вогонь.

що їм сльози дощу а чи душі вознесені,
в мемуарах про сонце чи щедре тепло?
опускає монетку берізка ... Читати далі »

Я-це Україна

 

Котик на осонні-

Що для щастя треба?

В золотому денці

Сонце вирина.

На моїх долонях

Розквітає небо,

У моєму серці-

Лагідна весна.

 

Блискавиці грізні

Спопелять руїни,

Я воскресну чудом,

Що б там не було!

Я-в моїй Вітчизні.

Я-це Україна.

... Читати далі »

Лине пісня Кобзарева…

В хаті Григора Шевченка 

Вогник загорівся:

Серед ніченьки глухої

Синок народився.

 

«Ой, яка ж то тебе доля

Чекає, синочку?

Будеш жити у неволі

Аж із сповиточку!»

 

Та не встиг Тарасик стати

... Читати далі »

Мовчати-гріх!

-Бабусю, що таке Голодомор?-
Стареньку запитала раз онука.
І рідні очі піднялися вгору,
І затремтіли зморшкуваті руки..

-Бабуню,рідна,ти мені пробач,
Коли невмілим словом зачепила.
Прости мене,але прошу,не плач!-
Онука зі сльозами говорила.

Мовчить старенька, лиш вуста дрижать,
А серце знов стискається тривожно:
Ну як таке дитині розказать?
Мовчати-гріх, розповісти-не можна.

Хіба розкажеш внучечці про те,
Як видавав брат брата на розплату,
А потім виганяв його дітей,

щоб з визиском продать батьківську хату?

Хіба розкажеш,як косила смерть людей,
Давила їх кістлявою рукою,
Як мати, ... Читати далі »

Коли впаде несамовита тиша...

Коли впаде несамовита тиша
і мою постать морок проковтне,
згадай, як ти писав для мене вірші,
та тільки не тримай в душі мене.


Нехай сльоза не затуманить очі,
лиш тихий усміх душу зігріва,
коли сягнеш небес, якщо захочеш
почути в музиці води мої слова.


І не клади до постаменту квіти
чи лист сухий, коли прийде пора...
Ні, я жива! Я буду вічно жити,
бо в серці маю те, що не вмира...

 

© Copyright: Натали Кофе, 2013

На моє глибоке переконання, прозова мова рецензії просто без ... Читати далі »

Триптих

Євген Плужник:

Ніч... а човен — як срібний птах!..

 (Що слова, коли серце повне!) ...

Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне!

 

І над нами, й під нами горять світи.

І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!




Onimushy(Євген Янковський):



Мiсяць - вiконце у iншi свiти -
Загляда менi в очi, та я не засну,
Моє лiжко, як човник, буде пливти
У хвилях часу повiльного, вiчного сну.


Вже нема анi стiн, нi дверей, нi даху:
Тiльки зорi та хвилi, i мiсячний шлях,
Бiльше болю не ... Читати далі »

СНІГОВА КОРОЛЕВА

Onimushy (оригинал)

Я відкрию назустріч холодному вітрові груди -
Поцілуй мене в серце, моя Снігова Королево,
Аби зміг я свій біль та свої почуття геть забути,
Й залишитись навічно у замку твоїм кришталевім.

Обгорни плечі снігом своїм, поцілуй мене в очі,
Щоб я тихо заснув, бо якщо вже не бачити тебе
Доведеться мені, то я бачити більше не хочу
Зовсім, ніц, навіть теплого денного світла не треба.

Поцілуй крижаними вустами іще мої руки,
Що тебе обїймали, їм більше віршів не писати,
Не збивати у кров кулаки об твій лід від розпуки,
У волосся тобі проліски лісові не вплітати...

Тож цілуй, Королево, цілуй мене просто у губи -
Щоби подих в легенях гарячий, останній замерз:
Як довело кохання мене крижанеє ... Читати далі »

 

Пишите письма на листках осенних...

Натали Кофе

А осень зажигает-нет спасенья,   
Как нет доверия изменчивым словам...
Пишите письма на листках осенних
и отправляйте тем, кто дорог вам!

И пойте журавлями серенады   
в пронзительной лазури всех небес,
чтоб слышали любимые... Так надо,
чтоб для кого-то шанс один воскрес

трепещущей по ветру паутинкой,
тревожащей мелодией дождя...
Не надо,чтоб заезженной пластинкой
слова звучали, душу бередя! 

Пусть смотрят лужи в небо удивленно,
внимая в ветра шелесте словам:
"Пишите письма на ладонях клена
и посылайте тем, кто дорог вам!"

***
Палає осінь-і нема спасіння,
не віриться облудливи ... Читати далі »

Танцующая в огне

Когда пламя касается тела,
То взмывает в небо душа...
Погибаешь? А ты как хотела?
Краем неба идти не спеша,

Зажигая улыбкой звезды,
Отпуская ветер: лети?!
Мы застряли тут слишком серьезно,
Чтоб идти по иному пути...

Когда к небу взмывает пламя,
То душа танцует в огне,
Что пылает вечно меж нами,
В этом мире ль, в забытом ли сне...

А в благих намереньях вечно
Дров подкинет чья-то рука...
Я танцую-блаженно, беспечно...
Саламандры жизнь коротка.



***
Коли пломінь торкається тіла,
Відлітає у небо душа.
Помираєш? А як ти хотіла?
Краєм неба без поспіху, так?

Ти запалюєш усміхом зорі,
відпускаючи вітер: лети!
Ми застрягли тут надто серйозно,
щоби шля ... Читати далі »

Чому ж онуки не такі? 31 березня 2009

Гула війна, ревли гармати,
горіли села, кров лилась...
Сльозами умивалась мати,
та Україна не здалась,

не впала ворогу під ноги,
Європою не простяглась,
бо знала: горе і тривоги
лиш принесе німецька "власть".

Сини і доньки України
до бою стали пліч-о-пліч.
Дідусь-священик на колінах
молився Богу день і ніч.

По золотих полях родючих
повзла коричнева чума...
Заізольований в колючих
дротах народ-мов ніч німа...

Дівчата, пишні та високі,
русявовочубі юнаки
втрачали радість, сон і спокій,
бо ешелони навпрошки

в Німеччину торохкотіли.
Стук серця-перестук коліс...
Чужа земля-свої могили.
Знов ріки крові-море сліз...

Торкнула ж бо родину кож ... Читати далі »