Чому ж онуки не такі? 31 березня 2009

Гула війна, ревли гармати,
горіли села, кров лилась...
Сльозами умивалась мати,
та Україна не здалась,

не впала ворогу під ноги,
Європою не простяглась,
бо знала: горе і тривоги
лиш принесе німецька "власть".

Сини і доньки України
до бою стали пліч-о-пліч.
Дідусь-священик на колінах
молився Богу день і ніч.

По золотих полях родючих
повзла коричнева чума...
Заізольований в колючих
дротах народ-мов ніч німа...

Дівчата, пишні та високі,
русявовочубі юнаки
втрачали радість, сон і спокій,
бо ешелони навпрошки

в Німеччину торохкотіли.
Стук серця-перестук коліс...
Чужа земля-свої могили.
Знов ріки крові-море сліз...

Торкнула ж бо родину кожну
безжальна світова війна.
Хіба ж таке забути можна?
Реальність дика і страшна.

Безсмертні подвиги народу -
сторінки трепетно-гіркі...
Вони нам здобули свободу.
Чому ж онуки не такі?