Опис досвіду Н.Ф.Самрук

«ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ РИС УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ ЧЕРЕЗ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ»

Кожній людині призначено знайти скарб. Але тільки тим, хто мужньо й наполегливо долає перешкоди, життя відкриває свої скарбниці.

Паоло Коельо.

…Немає

Мудріших, ніж народ, учителів;
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
М. Рильський

Проблемне питання: «ФОРМУВАННЯ В УЧНІВ РИС УКРАЇНСЬКОГО ХАРАКТЕРУ НА УРОКАХ РІДНОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ ЧЕРЕЗ ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ЗАСОБІВ НАВЧАННЯ».

Життєве кредо:

Не знецінювать коштовне,
Не загубитись у юрбі,
Не проміняти неповторне
На сто ерзаців у собі.

                      Ліна Костенко

Педагогічне кредо:

Учитись важко, а учить ще важче,
Але не мусиш зупинятись ти.
Як дітям віддаси усе найкраще,
То й сам сягнеш нової висоти.
                        М. Сингаївський.

Ми живемо в епоху надзвичайних потрясінь та дивовижних метаморфоз. Змінюється все: карта України, президенти, національна свідомість; друзі та брати несподівано перетворюються на ворогів, гуркоче страхітливими  вибухами неоголошена війна… Ми живемо у надзвичайно карколомний час, задаючись питанням: чи є щось незмінне у цьому божевільному світі? Те, за що варто триматися, аби зберегти самого себе, свою індивідуальність, своє майбуття, врешті-решт?

Відповідь є. Що б там не було, ми однаково залишаємось українцями. У нас є рідна земля, на яку зазіхають сьогодні не лише учорашні «брати», а й усякого роду запроданці; ми маємо національну свідомість, яка, дякувати Богу, таки прокинулась у ці буремні дні. У нас усе ще є рідна мова та пісня, без яких ми перестанемо бути собою та й узагалі – бути. Ось чому у контексті сьогодення

надзвичайно важливим залишається питання, над яким я працюю: «Формування в учнів рис українського характеру на уроках рідної мови та літератури через використання сучасних засобів навчання».

Традиційне навчання з його авторитаризмом, орієнтацією на середнього учня, перевагою репродуктивної діяльності над пошуковою уже не відповідає вимогам часу, тому й настала необхідність переходу від «передачі знань» до «навчання вчитися», «навчати жити». Сучасному учневі не так треба подати тему, як навчити осмислювати її, а він уже самотужки шукатиме інформацію, яка допоможе реалізувати проблему. Отож повернути учням інтерес до шкільних предметів, зробити навчання цікавим, посилити бажання учитися спонукало  мене до пошуків.

Яким же є отой наш національний характер? Аби відповісти на питання про риси українців, треба звернутися до їх історії. Українці мешкали на благодатній землі і чудово розуміли, що тільки від праці залежить їх добробут. Звідси — надзвичайна працьовитість: «Ми працю любимо, що в творчість перейшла», за словами М.Рильського. ми ніколи не зазіхали на землі сусідів, проте завжди уміли дати відсіч незваним ворогам. Ми поважаємо традиціїї та звичаї наших предків, шануємо старших та цінуємо їхню мудрість. У той же час, поряд із прагненням до волі, є у нас щось таке приречене, невтішне, недарма ж бо  українські класики зображали наш народ в образі вола: працьовитого, понурого, котрий скоряється долі і господарю, яких було немало на теренах нашої історії. Було б неправдою малювати увесь наш народ як козацьких нащадків та волелюбних, незалежних козачок. Чому серед нас час від часу народжуються «славних прадідів великих правнуки погані»? Чому «ми маємо те, що маємо»? Гляньмо правді у вічі: серед нас є й такі, що живуть за принципом «Моя хата скраю». Проте завдання вчителя нині – будити усе найкраще в учнівських душах, бо від кожного з них залежить наше майбуття і те, буде Україна європейською державою а чи Малоросією. Для цього не треба чекати миті, коли зазвучить державний гімн, - у владі вчителя кожен урок перетворити на горнило національної свідомості, використовуючи увесь широченний арсенал педагогічної зброї. Особливо важливими в цьому контексті залишаються уроки рідної мови та літератури. Розуміючи це, намагаюся використовувати кожну нагоду для формування найкращих рис українського характеру на своїх уроках.

Беззаперечно те, що вивчення української мови в школі передбачає реалізацію 3 основних завдань:

1) дати учням знання з мови і вміння використовувати їх у практиці;

2) розвивати мислення, творчі вміння й здібності;

3) виховувати національно свідому особистість та національний характер.

       Зрозуміло, що на сучасному етапі навчання не можна оминути увагою інтерактивні технології, котрі покликані будити цікавість дитини до навчання, стимулювати творчий пошук тощо, проте використання інтерактивних технологій не є для мене самоціллю, а лише засобом, який сприяє співробітництву вчителя та учня на уроці.

          Крім того, використовую  нетрадиційні уроки: мовний турнір, брейн-ринг, урок-змагання, урок-подорож, урок-вікторину, урок-дослідження тощо, які також зацікавлюють учнів і підвищують рівень пізнавальної діяльності і мотивації до вивчення рідної мови. Виходячи з власного досвіду, можу зробити висновок, що використання на уроках української мови окремих інтерактивних технологій дійсно підвищує рівень пізнавальної діяльності та мотивації учнів, зацікавлює їх, що сприяє бажанню виконувати ті чи інші види робіт, а відтак – засвоювати навчальний матеріал у співпраці, співтворчості шляхом самостійної роботи думки. Проте вищезгадані засоби та форми роботи дають мені змогу не лише формувати риси національного характеру, а й  диференціювати, індивідуалізувати процес навчання, розвивати аналітичне мислення учнів, формувати в них навички самооцінки, самоконтролю своєї навчальної діяльності, сприяти розвитку творчого мислення, культури спілкування, виховувати активну особистість, яка вміє бачити, ставити і вирішувати нестандартні проблеми. Саме з цією метою застосовую мультимедійні презентації та перевірку знань у формі мультимедійних тестів. Використовую  спеціальні мультимедійні програми, які поєднують тексти творів, що вивчаються, біографії письменників, звуковий запис творів та тести для перевірки учнівських знань. Запроваджую уроки аналітико-дослідницького типу, уроки-діалоги, полеміки та дискусії з активним використанням атрибутів рольової гри: практикувати проблемно-пошукові дослідження на основі компаративного аналізу та міжпредметних зв'язків, у тому числі й «нестандартні» - уроки-імпровізації, які спираються на специфіку художнього тексту як естетичного феномену і фантазію - складову дитячого мислення, а також рольові ігри, «сюжети навиворіт», «літературознавчі експертизи» тощо – словом, усе, що формує логічне мислення, кмітливість, розширюють кругозір і навіть дають дитині змогу дискутувати із самим письменником.

Звісно, при використанні сучасних технологій виникають і певні труднощі, а саме: іноді важко контролювати процес взаємо- та самонавчання,

• результати роботи учнів менш передбачувані, складно організувати роботу усіх учнів, які повинні зрозуміти і дотримуватися правил, котрих вимагає та чи інша технологія,
• учням буває важко навчитися вислуховувати думку іншого,

-  складно навчитися аргументовано висловлювати свою думку та давати об’єктивну оцінку відповіді однокласника.

Готуючись до кожного уроку, думаю не тільки над тим, щоб він був побудований методично правильно, а намагаюся, щоб урок на урок не був схожий.  Недаремно ж близькими за духом є слова Ліни Костенко, які я узяла як кредо свого життя: «Не знецінювать коштовне,
Не загубитись у юрбі, Не проміняти неповторне На сто ерзаців у собі…». Отож пошук неповторності – це стиль життя у моїй педагогічній діяльності, і те ж саме намагаюся прищепити своїм учням. Тому, стимулюючи творчий пошук, використовую різні методи і форми роботи,  прищеплюю учням навички самостійної роботи з книгами; розвиваю навички роботи в групі, вміння слухати товаришів та висловлювати свою думку; привчаю до дослідження, пошуку, спостережливості, готую до життя високоінтелектуальних, освічених, творчо розвинених особистостей, які у будь-яких життєвих ситуаціях змогли б знайти правильний вихід, не боячись труднощів, і котрі за будь-яких обставин залишаються українцями.

Доведено, що найефективнішу дію на людину здійснює та інформація, яка впливає на кілька органів чуття, вона засвоюється тим краще і міцніше, чим більше видів сприймання активізовано. Отже, беззаперечною є та велика роль, яка відводиться сучасним засобам навчання, чим зараз нікого не здивуєш, і впливу на почуття та емоції школярів. Я поясню свою думку словами героя моєї новели «І знову дощ», написаної на реальних подіях. На запитання старенької вчительки Лесі Петрівни «А от скажи мені щиро, Артуре: чи знадобилися тобі знання, отримані в школі?» її колишній учень спершу розсміявся, а потім запитав:

- Вам правду сказати, Лесю Петрівно, чи те, що Ви хочете почути?

- Звичайно, правду, Артуре!

- Знадобилися. Але не ті академічні знання, якими напихали наші бідолашні голови... Колись Ви казали: можеш не знати правило або формулу, але ти зобов'язаний бути людиною... Саме ці слова чомусь запали в душу… Знаєте, ми ж постійно навчалися у наших педагогів - не відповідати злом на зло. Розряджати конфлікти дотепним жартом або влучним словом. Вчилися терпінню й працьовитості, завзяттю й наполегливості, коли не чекаєш лаврів, а робиш свою справу з повною самовіддачею, позаяк більше нікому.. І ще багато чому, чого не передаси словами, а просто зберігаєш в серці, як святиню...»

Хіба не в цих словах – глибина учительської праці? Що пам’ятатимуть наші учні по завершенню школи? Мабуть, це не настільки важливо, як те, ким вони будуть. Чи будуть вони українцями, патріотами рідної землі? Чи будуть вони, зрештою, людьми? Для мене це не просто слова, а життєва позиція. Адже як ми навчаємо грамотності чи творчості, так само можемо навчити бути українцями, а це, на мій погляд, не менш важливо, ніж грамоти та призові місця. І зробити це може учитель з гарячим серцем та щирою душею, який на схилі літ, озираючись на вервечку проведених уроків, може сказати про себе з  упевненістю:

Коли впаде несамовита тиша
і мою постать морок проковтне,
згадай, як ти писав для мене вірші,
та тільки не тримай в душі мене.

Нехай сльоза не затуманить очі,
лиш тихий усміх душу зігріва,
коли сягнеш небес, якщо захочеш
почути в музиці дощу  мої слова.

І не клади до постамента квіти
чи лист сухий, коли прийде пора...
Ні, я жива! Я буду вічно жити,
бо в серці маю те, що не вмира...

Те, що не вмира, народжує націю безсмертних, за якими – майбутнє.